ℹ️ Історія записана зі слів героїні. Всі імена змінені.
Мене звати Дарина, і те, що сталося зі мною того літа, я ніколи не забуду.
Я приїхала в село до бабусі на канікули – відпочити від міської метушні. Маленька хатина біля річки, аромат свіжоспеченого хліба, спів цвіркунів уночі – тут завжди було затишно.
Одного вечора я вийшла до берега, милувалася місячним світлом на воді. Аж раптом помітила дівчину на іншому боці річки. Вона була в довгій білій сукні, з розпущеним волоссям і дивилася прямо на мене.
– Привіт! – крикнула я.
Вона не відповіла, тільки ледь усміхнулася.
Наступного дня я знову побачила її в тому ж місці. Тоді я вирішила перейти річку – там був старий дерев’яний місток. Але коли я дійшла до середини, то раптом відчула холод. Незвичний, різкий – хоч на вулиці було спекотно.
Коли я нарешті ступила на берег, дівчина стояла зовсім близько.
– Ти хто? – запитала я.
– Я тут давно, – відповіла вона тихо.
Її голос був дивно приглушеним. Ми розговорилися. Вона розповідала про природу, старі часи, ніби жила тут в іншій епосі.
Я хотіла дізнатися більше, але бабуся покликала мене вечеряти. Я пообіцяла дівчині повернутися.
Наступного дня я розповіла бабусі про неї. Бабуся здивовано глянула на мене:
– На тому березі ніхто не живе вже багато років. Там колись була хатина, але згоріла ще до мого народження. Казали, що там жила дівчина, яка втопилася в річці…
Я застигла. Не могла повірити в таке.
Увечері я повернулася до річки. Дівчина стояла на тому ж місці, але коли я ступила на міст, вона прошепотіла:
– Не треба.
Я зупинилася. Подивилася вниз – і побачила, що міст трухлявий, майже зруйнований. Якби я зробила ще кілька кроків, він міг би обвалитися.
Я поглянула на неї ще раз, хотіла подякувати, але вона просто зникла.
З того дня я більше її не бачила. Але кожного разу, коли приходжу до річки, здається, що вітер приносить тихий шепіт:
“Будь обережна.”
